Нагляд замість винагороди? Чому вродливі пастори тікають
Одного дня Ісус відкрив розділ новин. Розтрати, кумівська передача церкви у спадок, секс-скандали, зловживання владою, шахрайство.... Імена пасторів ішли у зведеннях одне за одним. Ісус зітхнув і дав ангелові доручення:
«Знайди Мені кандидатів у пастори, які ніколи не потраплять у новини».
Через довгий час ангел привів трьох: літнього чоловіка в інвалідному візку, дуже негарного чоловіка і ChatGPT.
Фрейд бачив у лібідо основну енергію, що рухає людьми, а Юнг розширив її до життєвої енергії загалом.
Збудувати велику церкву вимагає величезних здібностей і лідерства, але винагороду отримати важко.
Прагнення багатства: тиск заради пожертв, розтрати, непрозорі фінанси, передача церкви синові.
Сексуальне бажання: сексуальні проступки, позашлюбні зв'язки, порно.
Прагнення влади: ставлення до церкви як до приватної власності, диктаторське правління, деномінаційна політика, зловживання владою, чіпляння за посаду.
Прагнення пошани: зосередженість на зростанні церкви чи будівельних проєктах. Розкішні машини, які Ісусові не подобаються.
Колись було багато харизматичних пасторів. Вони будували мегацеркви голими руками. Не жадали грошей, трималися подалі від протилежної статі, не шукали похвал і відмовлялися від влади. Але майже не отримали жодної винагороди. Хіба що множилися камери, які за ними стежили: журналістські розслідування на ТБ і таке інше.
Бачачи це, талановита молодь цілиться у великі корпорації, стартапи і професійні кар'єри. Зрештою в церкві збираються лише некомпетентні, непривабливі і ті, кому більше нічим зайнятися. Пропадає бажання ходити до церкви.
Коли стаєш пастором, замість винагороди отримуєш десятки камер у руках власної громади, які стежать за тобою 24 години на добу. Від тебе чекають вищої духовності.
У мегацерквах вродливі пастори стикаються з такою кількістю спокус, що починають ходити дивні чутки, і вони вибувають, навіть не дійшовши до фіналу. Непривабливі пастори піднімаються методом виключення. Пропадає бажання ходити до церкви.
У міру послаблення християнства в Південній Кореї етичні стандарти падають на дно, а життя людей зрештою йде на те, щоб судитися одне з одним і писати одне на одного заяви.
Павло сказав так:
«Бо коли я благовіщу, то нема чим хвалитися мені, бо це повинність моя. І горе мені, коли я не благовіщу!» (1 Коринтян 9:16).
Добрі пастори мають отримувати винагороду, що відповідає їхній праці. Якщо це неможливо, нам слід хоча б утримуватися навіть від дрібної критики.
А якщо ми не здатні навіть на це, тобі варто самому вийти вперед. Інакше церква заповниться лише некомпетентними і непривабливими служителями, і всі зрештою відкинуть церкву.
Читати оригінал (корейською) →
«Знайди Мені кандидатів у пастори, які ніколи не потраплять у новини».
Через довгий час ангел привів трьох: літнього чоловіка в інвалідному візку, дуже негарного чоловіка і ChatGPT.
Живі істоти рухаються заради винагороди
Фрейд бачив у лібідо основну енергію, що рухає людьми, а Юнг розширив її до життєвої енергії загалом.
Збудувати велику церкву вимагає величезних здібностей і лідерства, але винагороду отримати важко.
Прагнення багатства: тиск заради пожертв, розтрати, непрозорі фінанси, передача церкви синові.
Сексуальне бажання: сексуальні проступки, позашлюбні зв'язки, порно.
Прагнення влади: ставлення до церкви як до приватної власності, диктаторське правління, деномінаційна політика, зловживання владою, чіпляння за посаду.
Прагнення пошани: зосередженість на зростанні церкви чи будівельних проєктах. Розкішні машини, які Ісусові не подобаються.
Винагорода пастора — критика і бідність
Колись було багато харизматичних пасторів. Вони будували мегацеркви голими руками. Не жадали грошей, трималися подалі від протилежної статі, не шукали похвал і відмовлялися від влади. Але майже не отримали жодної винагороди. Хіба що множилися камери, які за ними стежили: журналістські розслідування на ТБ і таке інше.
Бачачи це, талановита молодь цілиться у великі корпорації, стартапи і професійні кар'єри. Зрештою в церкві збираються лише некомпетентні, непривабливі і ті, кому більше нічим зайнятися. Пропадає бажання ходити до церкви.
Висновок: журналісти-розслідувачі, може, самі спробуєте побути пасторами?
Коли стаєш пастором, замість винагороди отримуєш десятки камер у руках власної громади, які стежать за тобою 24 години на добу. Від тебе чекають вищої духовності.
У мегацерквах вродливі пастори стикаються з такою кількістю спокус, що починають ходити дивні чутки, і вони вибувають, навіть не дійшовши до фіналу. Непривабливі пастори піднімаються методом виключення. Пропадає бажання ходити до церкви.
У міру послаблення християнства в Південній Кореї етичні стандарти падають на дно, а життя людей зрештою йде на те, щоб судитися одне з одним і писати одне на одного заяви.
Павло сказав так:
«Бо коли я благовіщу, то нема чим хвалитися мені, бо це повинність моя. І горе мені, коли я не благовіщу!» (1 Коринтян 9:16).
Добрі пастори мають отримувати винагороду, що відповідає їхній праці. Якщо це неможливо, нам слід хоча б утримуватися навіть від дрібної критики.
А якщо ми не здатні навіть на це, тобі варто самому вийти вперед. Інакше церква заповниться лише некомпетентними і непривабливими служителями, і всі зрештою відкинуть церкву.