П'ять причин завжди радіти
① Бо Бог із нами.
Бізнес може прогоріти, кредитори можуть переслідувати, на тебе можуть подати до суду, тебе можуть зрадити люди, яким ти довіряв. Навіть власна родина може тебе не розуміти. Але навіть якщо всі люди на світі мене покинуть, Бог мене не покине.
Ми — як дитина, що темної ночі йде дорогою, тримаючи тата за руку. Дорога так само темна, але дитині не страшно.
Навіть якщо проблема не розв'язується одразу, уже саме те, що всемогутній Бог знає моє становище й перебуває зі мною, — привід радіти.
② Бо ми перейшли з вічного пекла до неба.
Що, коли б людину, яка перебуває в муках вічного пекла, запитали:
«Я відправлю тебе назад на Землю. Тільки все життя ти житимеш у бідності, сидітимеш у боргах, страждатимеш від несправедливих судів і мучитимешся хворобами. Усе одно повернешся?»
Достоєвський замолоду був засуджений до страти й стояв перед розстрільною командою. Але перед самим пострілом прийшов наказ царя про помилування. Відтоді навіть на каторзі в Сибіру він вважав даром саме те, що живий.
Через Ісуса ми спасенні від вічної загибелі й отримали надію на небо. І все ж утрачаємо радість через те, що бракує грошей, що справи йдуть погано, що хворіємо, що люди нас не цінують.
③ Бо страждання коротке, а надія вічна.
Пацієнт після важкої операції терпить болісну реабілітацію, бо має надію на одужання. Біль пологів теж величезний, але коли народжується дитина, радість така, що цей біль забувається.
З нами так само. Навіть якщо зараз бізнес у біді, ми хворі чи мучимося боргами, це не триватиме вічно. Можливо, на цій землі не всі проблеми розв'яжуться. Але в християнина є обітниця воскресіння й вічного життя.
④ Бо Святий Дух дає радість.
Гораціо Спаффорд утратив більшу частину майна під час пожежі, а потім у корабельній катастрофі водночас утратив чотирьох доньок. Пропливаючи морем, де загинули доньки, він написав славетний гімн «It Is Well with My Soul» («Мир у душі моїй»).
Уявімо двох тяжкохворих людей в одній палаті. Один щодня нарікає: «Чому це сталося саме зі мною? Моє життя скінчене». Інший молиться. І навіть утішає сусіда по палаті.
Річ не в тому, що вони від природи були сильними. Річ у тому, що в їхніх серцях діяв Святий Дух. Радість — не почуття, яке видушують із себе силоміць, а плід, який приносить Святий Дух.
⑤ Бо це воля й наказ Бога.
Пророк Авакум говорить про становище, коли фігове дерево не цвіте, на виноградній лозі немає плоду, поля не дають їжі, а в кошарах немає навіть овець і волів. Сьогодні ми сказали б: бізнес прогорів, рахунок порожній, і навіть шлях до заробітку на життя закритий.
Але Авакум визнає: «А я буду радіти в Господі, веселитимусь у Бозі спасіння мого».
«Завжди радійте… бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1 Солунян)
Це наказ у будь-якому становищі робити Бога джерелом радості.
Висновок - Забудькуватість, через яку губиться радість
Ми зустріли Бога. Через Ісуса ми отримали прощення гріхів, дар Святого Духа й надію вічного неба.
Але, живучи у світі, ми про це забуваємо.
Один дзвінок від колектора розбиває серце, одна повістка з суду позбавляє сну, один діагноз із лікарні змушує відчувати, ніби зникла будь-яка надія.
У «притчі про блудного сина» з Євангелія від Луки старший син завжди був у домі батька, і все було його, але радості в нього не було. І ми, хто вже отримав усе, можемо виявитися цим старшим сином, що живе так, ніби про це забув.
Винуватець того, що ми не можемо радіти, — «забудькуватість», через яку ми забуваємо ці п'ять причин.
