Чому привиди не з'являються в переповненому метро?
У традиційних корейських історіях про привидів духи завжди з'являються в годину Бика — між першою і третьою ночі, коли всі сплять. Привиди зі шкільних страшилок теж живуть уночі в порожніх туалетах або в спорожнілому музичному класі. Я жодного разу не чув про привида, що стояв у черзі в їдальні в обідню пору. Чи є в привидів якісь правила? Чи, може, умови є в того, хто їх бачить, — тобто в людини?
Людський мозок не показує інформацію, що надходить через очі, такою, якою вона є. Він доповнює відсутні частини передбаченнями й створює завершену картину. На світлі інформації вдосталь, тож гадати майже не доводиться. Але в темряві все інакше. Стає більше невиразних обрисів — пальто на вішаку, складки штори, пляма на шпалерах, — і мозок заповнює ці прогалини найзвичнішою формою. А найзвичніша для людини форма — це людське обличчя й тіло.
1998 року британський інженер Вік Тенді щоночі відчував у своїй лабораторії моторошну присутність і бачив сіру постать краєм ока. З'ясовуючи причину, він виявив, що це нещодавно встановлений вентилятор. Вентилятор створював інфразвук, який не чує людське вухо, і ці коливання впливали на очі й тіло. Коли вентилятор вимкнули, зник і привид. Найдрібніші подразники, що вдень тонуть у шумі, у нічній тиші виходять назовні.
Британський психолог Річард Вайзман провів експеримент, привівши сотні відвідувачів до Гемптон-корту та підземних ходів Единбурга — місць, де нібито водяться привиди. Виявилося, що люди — знали вони заздалегідь історії про привидів чи ні — повідомляли про більше дивних відчуттів у темних, прохолодних місцях із низькою стелею.
Нині на Землі мільярди камер смартфонів. Якби привиди справді були будь-де, ми б уже тонули в дуже чітких фотографіях привидів.
Там, де багато людей, побачивши щось дивне, можна одразу спитати сусіда. Але коли ти сам, такої перевірки немає.
Найяскравіший із «досвідів зустрічі з привидом» — сонний параліч. Це стан, коли свідомість прокидається раніше, ніж вимикається запобіжник мозку, що тримає тіло нерухомим під час сновидінь. Оскільки мозок, що створював сон, ще не зупинився, сцени сну накладаються на реальність перед очима.
За даними досліджень, майже кожен десятий переживає це принаймні раз у житті, і частіше — коли бракує сну чи при сильному стресі. У Кореї це пояснювали тим, що тебе тисне привид, а в інших культурах приписували найстрашнішій для них істоті.
Зрештою, умови появи привида визначені: темно, тихо, самотньо й у напівсні. У денному метро немає жодної з цих умов.
Читати оригінал (корейською) →
1. Темрява створює образи людини.
Людський мозок не показує інформацію, що надходить через очі, такою, якою вона є. Він доповнює відсутні частини передбаченнями й створює завершену картину. На світлі інформації вдосталь, тож гадати майже не доводиться. Але в темряві все інакше. Стає більше невиразних обрисів — пальто на вішаку, складки штори, пляма на шпалерах, — і мозок заповнює ці прогалини найзвичнішою формою. А найзвичніша для людини форма — це людське обличчя й тіло.
1998 року британський інженер Вік Тенді щоночі відчував у своїй лабораторії моторошну присутність і бачив сіру постать краєм ока. З'ясовуючи причину, він виявив, що це нещодавно встановлений вентилятор. Вентилятор створював інфразвук, який не чує людське вухо, і ці коливання впливали на очі й тіло. Коли вентилятор вимкнули, зник і привид. Найдрібніші подразники, що вдень тонуть у шумі, у нічній тиші виходять назовні.
2. Привиди, яких не знімають мільярди камер
Британський психолог Річард Вайзман провів експеримент, привівши сотні відвідувачів до Гемптон-корту та підземних ходів Единбурга — місць, де нібито водяться привиди. Виявилося, що люди — знали вони заздалегідь історії про привидів чи ні — повідомляли про більше дивних відчуттів у темних, прохолодних місцях із низькою стелею.
Нині на Землі мільярди камер смартфонів. Якби привиди справді були будь-де, ми б уже тонули в дуже чітких фотографіях привидів.
Там, де багато людей, побачивши щось дивне, можна одразу спитати сусіда. Але коли ти сам, такої перевірки немає.
3. Привиди живуть уві сні.
Найяскравіший із «досвідів зустрічі з привидом» — сонний параліч. Це стан, коли свідомість прокидається раніше, ніж вимикається запобіжник мозку, що тримає тіло нерухомим під час сновидінь. Оскільки мозок, що створював сон, ще не зупинився, сцени сну накладаються на реальність перед очима.
За даними досліджень, майже кожен десятий переживає це принаймні раз у житті, і частіше — коли бракує сну чи при сильному стресі. У Кореї це пояснювали тим, що тебе тисне привид, а в інших культурах приписували найстрашнішій для них істоті.
Зрештою, умови появи привида визначені: темно, тихо, самотньо й у напівсні. У денному метро немає жодної з цих умов.
