«Наш народ — найкращий»: викривлений націоналізм провокує війну в Азії
Чому Європа так добре інтегрується, а люди вільно перетинають кордони, тоді як азійські країни гарчать одна на одну?
Причин багато: колоніальні образи, територіальні суперечки, відмова вибачатися. Але в Європи теж була така історія.
Зрештою суть — у хибному націоналізмі та почутті переваги, яке каже: «Ми найкращі».
Китай просуває китаєцентризм і намагається домінувати над сусідами. Японія наполягає на власному погляді на історію. Північна Корея проголошує, що її лідер — найвеличніший. У Південній Кореї теж сильні антикитайські, антипівнічнокорейські й антияпонські настрої.
Проблема — в ідеї, що виходить за межі патріотизму, що «лише наш народ найкращий і особливий». Ця ідея виправдовує жадібність.
Вона раціоналізує війну і вторгнення логікою: «Ми найкращі, отже, маємо вчити сусідів або правити ними».
За кожного інциденту люди злостяться: «Як вони сміють не поважати наш великий народ?», відмовляються від компромісу і роздувають маленькі проблеми у великі. Суспільні емоції розпалюють, щоб отримати підтримку жорсткої політики.
Європа в минулому робила схожі помилки. Після двох світових воєн вона засвоїла великий урок. Вона вибачилася, почала з економічної співпраці за допомогою Америки і збудувала ЄС. Використовуючи спільний ґрунт християнських націй, вона придушила націоналізм і створила інституції співпраці.
Азія ж досі показує фільми на кшталт «Битви на озері Чансінь» і хизується прапором висхідного сонця.
Поки політики розпалюють конфлікти, тривають суперечки про історію, ядерна програма Північної Кореї і напруженість між США та Китаєм, люди й досі бачать одне в одному ворогів.
Азія економічно вже пов'язана так, ніби вона єдине ціле. Замість емоційної конфронтації проблеми треба розв'язувати логікою і діалогом. Нам треба відкинути пиху «лише ми найкращі», поважати інтереси одне одного і знайти спосіб процвітати разом. Невже освічені люди настільки бездумні?
Читати оригінал (корейською) →
Причин багато: колоніальні образи, територіальні суперечки, відмова вибачатися. Але в Європи теж була така історія.
Зрештою суть — у хибному націоналізмі та почутті переваги, яке каже: «Ми найкращі».
Наш народ — найвеличніший
Китай просуває китаєцентризм і намагається домінувати над сусідами. Японія наполягає на власному погляді на історію. Північна Корея проголошує, що її лідер — найвеличніший. У Південній Кореї теж сильні антикитайські, антипівнічнокорейські й антияпонські настрої.
«Націоналізм» як обгортка для жаги вторгнення
Проблема — в ідеї, що виходить за межі патріотизму, що «лише наш народ найкращий і особливий». Ця ідея виправдовує жадібність.
Вона раціоналізує війну і вторгнення логікою: «Ми найкращі, отже, маємо вчити сусідів або правити ними».
За кожного інциденту люди злостяться: «Як вони сміють не поважати наш великий народ?», відмовляються від компромісу і роздувають маленькі проблеми у великі. Суспільні емоції розпалюють, щоб отримати підтримку жорсткої політики.
Європа вибачається за війну; Азія нею хизується
Європа в минулому робила схожі помилки. Після двох світових воєн вона засвоїла великий урок. Вона вибачилася, почала з економічної співпраці за допомогою Америки і збудувала ЄС. Використовуючи спільний ґрунт християнських націй, вона придушила націоналізм і створила інституції співпраці.
Азія ж досі показує фільми на кшталт «Битви на озері Чансінь» і хизується прапором висхідного сонця.
Поки політики розпалюють конфлікти, тривають суперечки про історію, ядерна програма Північної Кореї і напруженість між США та Китаєм, люди й досі бачать одне в одному ворогів.
Слабкі країни вже зникли. Усі, хто залишився, — великі.
Азія економічно вже пов'язана так, ніби вона єдине ціле. Замість емоційної конфронтації проблеми треба розв'язувати логікою і діалогом. Нам треба відкинути пиху «лише ми найкращі», поважати інтереси одне одного і знайти спосіб процвітати разом. Невже освічені люди настільки бездумні?