Сугой-метод «звільнення», відкритий царем Соломоном
Ми весь час відкладаємо радість на потім. Складу іспит, влаштуюся на роботу, куплю квартиру — тоді й усміхнуся. Але це не просто звичка, а хвороба. Є дві людини, які знайшли відповідь на цю хворобу ще тисячі років тому. Авакум, що жив на самому дні життя, і Соломон, що жив на його вершині. Дивно, але їхні висновки збігаються.
Гостра їжа, атракціони, спорт. Усе це важко, але люди платять гроші й навіть стоять у черзі. Чому? Бо я сам обрав, кінець видно і в цьому є сенс. Тому весело.
А біль життя — цілковита протилежність. Хвороба, втрата роботи, розлука. Я цього не обирав, не знаю, коли скінчиться, і не знаю, навіщо через це проходжу. Тому болісно. І біль життя здебільшого саме такий.
Є новина й гірша. Коли закінчується один біль, приходить наступний. Скінчилася епідемія — війна, ще війна, потім ціни, безробіття. В історії жодного разу не було оголошення «Тепер усе скінчилося». Наступний відбивач уже розминається.
Авакум був людиною, яка дивилася, як гине її країна. Його скарга не схожа на чужу історію. Закон є, але не працює. Хто живе чесно, той якраз і страждає. Здається, що навіть на молитву немає відповіді (Ав. 1:2–4). Світ, де старанність не винагороджується. Це час Авакума й точнісінько наш час.
Але відповідь Бога дивна. Авакум чекав «Скоро все вирішу», а відповідь була «Я пошлю халдеїв» (1:6). Не розв'язання, а попередження про ще більшу бурю. Авакум теж сперечається: «Невже Китай? Вони ж гірші за нас!» (1:13). Тут є чого навчитися. Віра — не квиток до миттєвого покращення ситуації. Біль, оскільки він — зерно нового творення й надії, може тривати й безкінечно.
Свідок з іншого боку — людина, на яку не діють відмовки. Гроші, мудрість, влада, насолоди, успіх. Той, хто мав усе, — це Соломон. Фраза «Це тому, що в тебе цього не було» з ним не проходить.
«І всього, чого очі мої побажали, я їм не відмовлював... І обернувся я... аж ось — усе марнота та ловлення вітру...» (Екклезіяст 2:10–11)
«Сказав я у серці своєму: Ходи но, я тебе випробую радістю, і зазнай же добра! Та ось — також марнота воно!» (Екклезіяст 2:1)
Він думав, що на вершині успіху живе радість, але, піднявшись туди, знайшов гедонічну адаптацію, тобто порожній дім.
Якщо поєднати слова двох свідків, висновок один. Радості немає ні на дні, ні на вершині. Отже, радість — не питання того, «де ти перебуваєш».
Суть хвороби ось у чому: віра в те, що радість — це результат. «Складу, влаштуюся на роботу, куплю квартиру — тоді й порадію». Фінал цієї віри легко порахувати. Усе життя тривожишся й усе життя відкладаєш. Поки немає результату — тривожишся, а щойно він є — відчиняється наступна брама.
Ще страшніше ось що. Якщо радість — результат, то кнопку дозволу моєї усмішки тримає світ. Економіка, новини й погані люди вирішують, чи можна мені сміятися. Тому потрібен рецепт. Їх два.
В Авакума 3:17–18 одне за одним ідуть «хоч би не було». Фіґа, виноград, оливка, збіжжя на полях, вівці, воли. Тобто: хоч би не було всього, чим тоді жили. Якщо перекласти сучасною мовою: хоч би не прийшла звістка про вступ. Хоч би рахунок не поповнювався. Хоч би не було житла. Хоч би поруч нікого не було. Хоч би в новинах не було надії.
Наприкінці Авакум каже: «І все ж я радітиму в Бозі». Це не означає, що в нього добрий настрій. Це рішення, ухвалене без жодної умови.
Список, на який наприкінці вказав той, хто мав усе, дивовижний. Сьогоднішня їжа, сьогоднішній келих, чистий одяг, людина поруч (Екл. 2:24; 9:7–9). Усе таке маленьке.
Чому мале? Бо велике не корюється тобі, його відбирають і зрештою доводиться його віддати, а сьогоднішній стіл і обличчя, на яке ти сьогодні дивишся, зараз у твоїх руках. І Біблія каже, що це мале — не дрібниця, а «дар Божий» (Екл. 3:13).
«День, коли можна радіти», на який ти чекаєш, тобто день, коли всі війни закінчаться, економіка стабілізується й усі твої проблеми розв'яжуться. Такого дня немає в календарі. Отже, відповідь — проста арифметика. Якщо не радіти зараз, не порадієш ніколи. Ось чому треба сміятися, навіть дивлячись на листок, що котиться.
Звільнення — це усунення болю, але хіба біль зникне? Мені здається, по-справжньому реалістичний спосіб звільнення — ось цей.
Особисто мені подобається порада царя Соломона радіти малим дарам. Недарма він цар мудрості.
Читати оригінал (корейською) →
Біль, за який платиш, VS біль, що тягне тебе
Гостра їжа, атракціони, спорт. Усе це важко, але люди платять гроші й навіть стоять у черзі. Чому? Бо я сам обрав, кінець видно і в цьому є сенс. Тому весело.
А біль життя — цілковита протилежність. Хвороба, втрата роботи, розлука. Я цього не обирав, не знаю, коли скінчиться, і не знаю, навіщо через це проходжу. Тому болісно. І біль життя здебільшого саме такий.
Є новина й гірша. Коли закінчується один біль, приходить наступний. Скінчилася епідемія — війна, ще війна, потім ціни, безробіття. В історії жодного разу не було оголошення «Тепер усе скінчилося». Наступний відбивач уже розминається.
① Простолюдин у світі, де панують лиходії
Авакум був людиною, яка дивилася, як гине її країна. Його скарга не схожа на чужу історію. Закон є, але не працює. Хто живе чесно, той якраз і страждає. Здається, що навіть на молитву немає відповіді (Ав. 1:2–4). Світ, де старанність не винагороджується. Це час Авакума й точнісінько наш час.
Але відповідь Бога дивна. Авакум чекав «Скоро все вирішу», а відповідь була «Я пошлю халдеїв» (1:6). Не розв'язання, а попередження про ще більшу бурю. Авакум теж сперечається: «Невже Китай? Вони ж гірші за нас!» (1:13). Тут є чого навчитися. Віра — не квиток до миттєвого покращення ситуації. Біль, оскільки він — зерно нового творення й надії, може тривати й безкінечно.
② Мажор, який не відчуває насолоди
Свідок з іншого боку — людина, на яку не діють відмовки. Гроші, мудрість, влада, насолоди, успіх. Той, хто мав усе, — це Соломон. Фраза «Це тому, що в тебе цього не було» з ним не проходить.
«І всього, чого очі мої побажали, я їм не відмовлював... І обернувся я... аж ось — усе марнота та ловлення вітру...» (Екклезіяст 2:10–11)
«Сказав я у серці своєму: Ходи но, я тебе випробую радістю, і зазнай же добра! Та ось — також марнота воно!» (Екклезіяст 2:1)
Він думав, що на вершині успіху живе радість, але, піднявшись туди, знайшов гедонічну адаптацію, тобто порожній дім.
Якщо поєднати слова двох свідків, висновок один. Радості немає ні на дні, ні на вершині. Отже, радість — не питання того, «де ти перебуваєш».
Радість — не результат.
Суть хвороби ось у чому: віра в те, що радість — це результат. «Складу, влаштуюся на роботу, куплю квартиру — тоді й порадію». Фінал цієї віри легко порахувати. Усе життя тривожишся й усе життя відкладаєш. Поки немає результату — тривожишся, а щойно він є — відчиняється наступна брама.
Ще страшніше ось що. Якщо радість — результат, то кнопку дозволу моєї усмішки тримає світ. Економіка, новини й погані люди вирішують, чи можна мені сміятися. Тому потрібен рецепт. Їх два.
Прозріння① Авакум — радій, «навіть якщо немає»
В Авакума 3:17–18 одне за одним ідуть «хоч би не було». Фіґа, виноград, оливка, збіжжя на полях, вівці, воли. Тобто: хоч би не було всього, чим тоді жили. Якщо перекласти сучасною мовою: хоч би не прийшла звістка про вступ. Хоч би рахунок не поповнювався. Хоч би не було житла. Хоч би поруч нікого не було. Хоч би в новинах не було надії.
Наприкінці Авакум каже: «І все ж я радітиму в Бозі». Це не означає, що в нього добрий настрій. Це рішення, ухвалене без жодної умови.
Прозріння ② Соломон — радій «малому, зараз»
Список, на який наприкінці вказав той, хто мав усе, дивовижний. Сьогоднішня їжа, сьогоднішній келих, чистий одяг, людина поруч (Екл. 2:24; 9:7–9). Усе таке маленьке.
Чому мале? Бо велике не корюється тобі, його відбирають і зрештою доводиться його віддати, а сьогоднішній стіл і обличчя, на яке ти сьогодні дивишся, зараз у твоїх руках. І Біблія каже, що це мале — не дрібниця, а «дар Божий» (Екл. 3:13).
Якщо не смієшся зараз, не засмієшся ніколи.
«День, коли можна радіти», на який ти чекаєш, тобто день, коли всі війни закінчаться, економіка стабілізується й усі твої проблеми розв'яжуться. Такого дня немає в календарі. Отже, відповідь — проста арифметика. Якщо не радіти зараз, не порадієш ніколи. Ось чому треба сміятися, навіть дивлячись на листок, що котиться.
Звільнення — це усунення болю, але хіба біль зникне? Мені здається, по-справжньому реалістичний спосіб звільнення — ось цей.
Особисто мені подобається порада царя Соломона радіти малим дарам. Недарма він цар мудрості.
