І потоп з епосу про Гільгамеша — теж плагіат.
1) Оповідна схожість епосу про Гільгамеша і потопу Ноя
Спільна схема ковчега, спостереження за допомогою птахів і жертвоприношення, спільна для месопотамських текстів і Книги Буття
Переказ про потоп з епосу про Гільгамеша дуже схожий на історію Ноя.
Різні боги вирішують улаштувати потоп, бо люди галасливі й розмножуються, і це їм докучає (це точно боги?)
Бог «Еа» таємно повідомляє про це людині
Та будує великий корабель і садить на нього родину й тварин
Після потопу випускає птахів, щоб перевірити суходіл
Уцілівши, приносить богам жертву → отримує безсмертя
«Біблійна історія про потоп Ноя списана з епосу про Гільгамеша».
Це твердження рішуче висунули одразу після того, як наприкінці XIX століття знайшли одинадцяту табличку Гільгамеша, і досі в Кореї його знову й знову поширюють на Ютубі, в онлайн-спільнотах і в атеїстичних книжках у рамці «Біблія — компіляція давніх міфів». Але переконлива думка, що це спрощена логіка, яка випинає лише схожості й навмисно оминає корінні відмінності та культурний контекст.
2) Документальні межі, через які не можна встановити плагіат за простою черговістю
Історична глибина усної традиції і процес поступової переробки шумерських переказів
По-перше, хибна вже передумова «те, що записано раніше, і є оригіналом».
Частина про потоп в епосі про Гільгамеша (остаточна форма близько 2100~1200 рр. до н. е.) як письмовий текст іде раніше, але в давніх суспільствах усна традиція випереджала писемність на сотні й тисячі років. Дуже ймовірно, що коріння історії Ноя як усного переказу набагато давніше. Встановлювати «оригінал чи плагіат» лише за моментом запису — логічний стрибок.
І Троянська війна передавалася усно й була записана лише через 400 років.
Сам епос про Гільгамеша теж перероблено з опорою на набагато давніші шумерські «переказ про Зіусудру (Ziusudra)» чи «епос про Атрахасіса (Atrahasis)».
3) Загальносвітова пам'ять про великий потоп і теорія спільної культурної спадщини
Брак доказів прямого копіювання текстів і самостійні зміни згідно зі світоглядом кожної культури
По-друге, схожість — не доказ копіювання, а спільна культурна спадщина.
Перекази про потоп є не лише в Месопотамії (Зіусудра, Атрахасіс, Гільгамеш), а й по всьому світу: у Греції, Індії, Китаї, у корінних народів Америки та інших. Розумно вважати їх результатом того, що кожна культура переробила за своїм світоглядом пам'ять про великий потоп, реально пережитий людством.
Потрібні пряма текстова залежність, шляхи передавання, сліди структурного копіювання. Але таких доказів досі не знайдено.
4) Примхливі політеїстичні міфи та етичне, праведне єдинобожжя Біблії
Сутнісна різниця між емоційною розправою через галас і впорядкованим судом над моральним розбещенням
По-третє, суть змісту цілком протилежна.
•Гільгамеш: боги (Енліль та інші) насилають потоп з емоційної та примхливої причини — бо люди «так галасують, що не дають спати». Після потопу боги злітаються «як рій мух» на запах жертв, що здіймається з корабля, і каються.
•Біблія: єдиний Бог Ягве насилає потоп як праведний суд за «моральне розбещення, насильство і гріх» людей. Підкреслюється не дитяча емоційна примхливість, а порядок і справедливість.
Висновок: спадщина панвавилонізму та упередженість підтвердження, яку поширюють надзв'язані медіа
Поєднання антихристиянської рамки, що вихолостила складний контекст порівняльного релігієзнавства, з екосистемою Ютуба
[Чому ж це твердження поширилося особливо сильно саме в Кореї?]
У XIX — на початку XX століття на Заході Фрідріх Деліч та інші нападали на самобутність Біблії, стверджуючи, що вавилонська культура вища за Біблію.
У Кореї антихристиянські сили використали це в рамці «Біблія — наслідування давніх міфів» як інструмент для руйнування християнства.
Оминувши складну наукову дискусію, це стрімко поширилося в соцмережах і на Ютубі як «таємна історія». Це результат масового поширення неперевіреної нашарпаної інформації.
- Нарешті розгадано таємницю шумерської цивілізації.
- Відкриття шару мулу потопу Ноя, що перекинуло Гільгамеша
- Союз богів і людей та нефілими: цар Гільгамеш
- Гебеклі-Тепе — пам'ятка, що обвалила археологію