Головний біль еволюціонізму — «колір шкіри в Австралії та Південній Америці»
1) Еволюційна модель кольору шкіри людини і винятковість високоширотних регіонів
Межі теорії природного добору, показані асиметрією середовища і кольору шкіри
У багатьох питаннях еволюціонізм, схоже, не тримається без особливих коригувань.
Так само і з прикладом кольору шкіри австралійських аборигенів і корінних мешканців Південної Америки.
Чому колір шкіри австралійських аборигенів не змінився за 60 000 років?
Еволюціоністи кажуть: «Вони зберегли темну шкіру, бо ультрафіолет був сильним». Але й на півдні Австралії та в Тасманії (високоширотних регіонах із низьким ультрафіолетом, схожих на Британію) аборигени десятки тисяч років зберігали дуже темну шкіру африканського рівня.
І в південних середземноморських країнах — Греції, Іспанії, Італії, Туреччині — улітку часто буває UV Index 9~11+ (Extreme), рівень, за якого дуже легко обгоріти, — чи є там темношкірі?
Порівняно зі швидким поширенням світлої шкіри в Європі за кілька тисяч років австралійський приклад — доказ того, що модель «середовище = колір шкіри» не така сильна, як очікували.
Пояснення «у них уже були темні гени» зрештою близьке до хибного кола («уже були темними, от і лишилися такими»).
Забагато ретуші, як на фото знаменитостей.
2) Генетична сталість екваторіальних корінних мешканців Південної Америки і розрив із пристосуванням до середовища
Умовний механізм природного добору, показаний ефектом засновника і первісним кресленням
Чому колір шкіри корінних мешканців Південної Америки лишається тим самим 20 000 років?
Пояснення «забракло часу, щоб цілком потемніти» теж слабке.
У Бразилії та Амазонії, просто під екватором, 10 000~20 000 років за мірками еволюціонізму — строк чималий.
В інших регіонах за кілька десятків тисяч років сталися великі зміни — чому ж тут Native American ancestry, навпаки, виявляє сильний ефект, що освітлює шкіру більш ніж на 20 melanin units (дослідження на кшталт CANDELA)?
Це означає, що ефект засновника (первісний генетичний склад) діє сильніше, ніж пристосування до середовища, і зрештою оголює межі моделі природного добору. Складається враження, що головна рушійна сила зміни кольору шкіри ближча до первісного «креслення».
3) Коригування залежної від часу швидкості молекулярного годинника і хибне коло
Довільне підганяння короткострокової й довгострокової швидкості мутацій і залежність від датувань скам'янілостей
Молекулярний годинник теж підкоригували?
Кажуть, що коригують за допомогою «time-dependent rate», але це визнання того, що швидкість мутацій сильно змінюється з часом.
Короткострокові родоводи швидкі, а довгострокові розрахунки коригують у бік уповільнення.
Лишається й хибна структура, що залежить від датувань скам'янілостей.
4) Виявлення м'яких тканин у скам'янілостях динозаврів і розрив із механізмами збереження
Межі консервувальної здатності заліза і наукові суперечки довкола реакції Фентона
«М'ясо» (м'які тканини, білки), що знаходять у скам'янілостях динозаврів, теж треба коригувати?
Механізм, за якого залізо (iron) зберігає їх, утворюючи зшивки, теж експериментально обмежений.
У дослідженнях Швайцер строк збереження завдяки залізу становив кілька років, і екстраполювати його на десятки мільйонів років — величезний розрив.
Деякі дослідження навіть указують, що залізо, навпаки, може руйнувати тканини через реакцію Фентона.
Зберігається думка, що самим залізом пружні судини й білки пояснити недостатньо, а списувати всі повторювані знахідки на «сучасне забруднення» — це ще одне коригування.
Висновок: нинішнє становище еволюціонізму, що тримається на латках коригувань
Сутнісне питання про парадигму понад нагромадженням гіпотез для прикриття винятків
Я не кажу, що еволюціонізм цілком хибний. Просто мені шкода дивитися, як він мучиться, коригуючи незліченні винятки, що все з'являються й з'являються.