Чи можливе покаяння, коли почуваєшся несправедливо скривдженим?
Моя кривда — це правда.
Насправді багато гріхів мають і структурні причини. Це через обмеженість держави. Вони трапляються тому, що через брак ідей чи бюджету як слід не навчають «попереджувальних знаків», «змін законів», «етики» тощо. Тому «помилок, тобто гріхів через незнання» так багато, що закон їх не визнає. А раз не визнає, держава потрапляє в зачароване коло й навчає ще менше.
До того ж у самому світі неможливо не сваритися. Величезні шестерні світу самі породжують сварки.
Змінюються звичаї — і добра невістка свариться зі свекрухою; через ковід зіштовхуються члени родини; через війну, розпочату вождями, гинуть солдати; через конфлікти наддержав страждають малі країни. Саме сильна сторона, що дала привід, вислизає, а ті, хто лишився, сідають одне навпроти одного ділити відповідальність.
Тому всі почуваються скривдженими. Одні — «чому саме я», інші — «це що, лише моя провина?».
Винуватець вислизає, а інша жертва стає підсудним.
Найбільше сварок породжують насправді не окремі люди, а величезні структури над ними. Але ці структури не несуть усієї відповідальності. Якби держава відшкодувала всі свої помилки, вона збанкрутувала б. І все ж краще, щоб така держава була, ніж щоб її не було. Світ завжди так і котиться — недосконалим.
Тоді лишаються тільки скривджені винуватці й скривджені потерпілі. Саме тут і розкривається, що таке покаяння. Покаяння — не питання холодного чи теплого характеру. Це питання того, чи схвалюєш ти те, як котиться цей недосконалий світ, чи протидієш цьому.
Якщо всі твердитимуть лише «я жертва», у світі лишиться сама війна. Але якщо кожен спершу побачить свою провину, світ обертатиметься. Тому покаяння серед кривди велике. Це впокорити себе одного, щоб світ зрушив хоч на п'ядь.
Матеріал свободи — кривда.
У Біблії Адам, згрішивши, сказав: «Жінка, яку дав Ти зо мною, вона дала мені з дерева, — і я їв». В одній фразі двічі перекладено провину. Подивімося на це з позиції Бога.
Без вільної волі це не жива істота. Але коли Він дав вільну волю, ангели підняли заколот.
Боячись, що й людина зрадить, Він створив механізм перевірки — «дерево пізнання та змія», — і тепер усі галасують: навіщо Він це створив?
Щоб самотній Адам не захворів від самотності, Він дав йому Єву, а той дорікає Богові, що з'їв плід, «бо Ти дав мені Єву».
Якщо вчепитися в питання відповідальності, система зрештою падає. Результат — «мучитися» поза раєм.
То чи можливе покаяння, коли тебе скривджено?
Каятися, будучи скривдженим, — єдиний спосіб урятувати систему. Бо сама система сотворення світу збудована з матеріалу кривди.
Покаяння — не просто те, що роблять із доброти. Це вибір людини, яка знає: стосунки й суспільство котяться далі лише тоді, коли скривджений не відмовляється навіть від своєї частки відповідальності.
Тому сказати, хоча кривда ще лишилася: «І все ж рани, які завдав я, я візьму на себе». Це набагато важче, а тому набагато глибше. Покаяння — і справді не для кожного.
