Як створюються боги, яких називають «бодгісатвами»
Зайдіть до буддійського храму — і побачите будд і бодгісатв без кінця. У головній залі — Будда Шак'ямуні, у залі Чистої землі — Будда Амітабга, у залі Медицини — Будда Медицини, а поруч — Авалокітешвара (Гуаньїнь), Кшітігарбга, Манджушрі та Самантабгадра. Але тут є дивна річ. Шак'ямуні, який заснував буддизм, був майже сам. Він не вчив служити богам, а казав самому пробудитися й звільнитися від страждань. Інші будди в ранніх текстах — це хіба що будди далекого минулого та Майтрея, який має прийти в майбутньому. І все ж у якийсь момент поруч із ним з'явилося безліч супутників.
Звідки вони взялися? Відповідь напрочуд проста. Вони з'явилися пізніше. У ранніх текстах, що зберегли вчення Шак'ямуні в найдавнішому вигляді (палійські нікаї та китайські аґами), немає ні Амітабги, ні Будди Медицини, ні Авалокітешвари, ні Кшітігарбги, ні Манджушрі, ні Самантабгадри. Навіть з огляду на те, що й ранні тексти довго передавалися усно, їхні сліди починають з'являтися в написах на зображеннях Будди та в записах про переклади лише через кілька століть після відходу Шак'ямуні, на межі ер, на північному заході Індії та в Центральній Азії, де зародився рух магаяни. А потім, на шляху до Китаю, Кореї та Японії, до них додавалися нові оповіді, і змінювався їхній вигляд.
Саме слово «бодгісатва» означає «істота, що прагне пробудження», і в буддизмі магаяни будь-хто, хто практикує, може стати бодгісатвою. Ця стаття не про саме поняття, а про те, як виникли конкретні бодгісатви з іменами та обличчями, такі як Гуаньїнь чи Кшітігарбга. Шляхів, загалом, чотири.
Це найдавніший і найпоширеніший спосіб. Типовий приклад — джатаки, збірка історій про попередні життя Шак'ямуні. У них сотні оповідей: про мудру мавпу, про зайця, що кинувся у вогонь, про оленя, який врятував своє стадо, і чимало з них спочатку були народними казками та байками, що ходили Індією. Досить додати один рядок: «Ця мавпа і була Буддою в попередньому житті», — і виходить буддійська оповідь. Історії, сюжет яких збігається з індійською збіркою байок «Панчатантра» чи з байками Езопа, — сліди цього. Це був спосіб легко передати вчення через історії, які люди вже знали.
Історія про Кшітігарбгу як шанобливу доньку має таку саму будову. Донька з великою відданістю рятує матір, яка потрапила до пекла, і згодом ця донька стає бодгісатвою Кшітігарбгою. Її кістяк майже збігається з легендою про Уламбану, де чернець Маудгальяяна (Мулянь) рятує матір із пекла. Багато науковців вважають, що Кшітігарбгу зробили героєм сюжету, дуже улюбленого в китайському суспільстві, яке високо цінувало синівську шанобливість. «Сутра про первинні обітниці бодгісатви Кшітігарбги», що містить цю історію, не має збереженого санскритського оригіналу, тому висловлюється припущення, що її могли створити в Китаї.
За цього способу після смерті людини, яка жила насправді, поширюється оповідь: «Насправді ця людина була бодгісатвою, що прийшов у людській подобі».
Будай, усміхнений чернець із великим животом, — це Ціці, чернець, який справді жив у Китаї в X столітті. Коли поширилася легенда, що перед смертю він залишив вірш, який натякав, що він і є Майтрея, цей огрядний чернець зайняв місце поважного індійського бодгісатви Майтреї й став обличчям Майтреї.
Чернець Кім Ґьоґак, вихідець із королівської родини корейської держави Сілла, практикував і помер на горі Цзюхуашань у Китаї, а після смерті його стали шанувати як утілення Кшітігарбги. Завдяки цьому гору Цзюхуашань і сьогодні називають священною горою Кшітігарбги.
Знайома нам жіноча Авалокітешвара (Гуаньїнь) теж з'явилася цим шляхом. В Індії Авалокітешвара спочатку був бодгісатвою чоловічої статі. Але приблизно за часів китайської династії Сун поширилася легенда, що принцеса Мяошань, яка віддала заради батька власні очі та руки, насправді була Гуаньїнь, і Гуаньїнь поступово набула жіночого вигляду.
Цей спосіб використовували й у політиці. Імператриця У Цзетянь із династії Тан проголошувала себе втіленням Майтреї, а в Тибеті далай-ламу вважають утіленням Авалокітешвари.
Коли буддизм приходив до нового краю, люди там уже вірили у своїх богів. Замість того щоб виганяти цих богів, буддизм приймав їх і робив буддійськими бодгісатвами чи божествами-охоронцями.
Добрий приклад — незліченні кам'яні статуї Дзідзо (Кшітігарбги) обабіч японських доріг і біля в'їздів до сіл. Вони з'явилися, коли місцева віра в божеств, що охороняли межі сіл і захищали подорожніх і дітей, злилася з Кшітігарбгою. Індуїстська богиня Сарасваті ввійшла до буддизму й стала Бендзайтен. Дехто також пов'язує Кшітігарбгу з індійською богинею землі, але це поки що лише гіпотеза.
Далеко ходити не треба. Святилища духа гори та Семи зірок, які є майже в кожному корейському храмі, влаштовані за тим самим принципом. Корейська віра в духа гори та у Великий Віз увійшла до буддійських храмів і там оселилася.
Останній спосіб перетворює на особу саму думку — без жодної оповіді й без реальної людини.
Манджушрі — це мудрість, а Самантабгадра — практика, яким надали людського вигляду. Тому спершу вони не мали справжньої історії життя, зате мали символи, сповнені змісту. Меч у руці Манджушрі — це мудрість, що розтинає омани, а лев, на якому він їде, — безстрашність. Білий слон Самантабгадри означає практику, що має велику силу і водночас лагідна. Оповіді додалися пізніше.
Тут є навіть своєрідна формула: «Давним-давно жив собі один чернець або цар. Задля всіх живих істот він склав кілька обітниць. Після практики, що тривала незліченні кальпи, він став буддою». За цією схемою побудовано і 48 обітниць ченця Дгармакари, який став Амітабгою, і 12 обітниць Будди Медицини. Наповніть цю формулу людськими бажаннями — безмежним світлом, зціленням від хвороб, — і народиться новий будда.
Читати оригінал (корейською) →
Звідки вони взялися? Відповідь напрочуд проста. Вони з'явилися пізніше. У ранніх текстах, що зберегли вчення Шак'ямуні в найдавнішому вигляді (палійські нікаї та китайські аґами), немає ні Амітабги, ні Будди Медицини, ні Авалокітешвари, ні Кшітігарбги, ні Манджушрі, ні Самантабгадри. Навіть з огляду на те, що й ранні тексти довго передавалися усно, їхні сліди починають з'являтися в написах на зображеннях Будди та в записах про переклади лише через кілька століть після відходу Шак'ямуні, на межі ер, на північному заході Індії та в Центральній Азії, де зародився рух магаяни. А потім, на шляху до Китаю, Кореї та Японії, до них додавалися нові оповіді, і змінювався їхній вигляд.
Саме слово «бодгісатва» означає «істота, що прагне пробудження», і в буддизмі магаяни будь-хто, хто практикує, може стати бодгісатвою. Ця стаття не про саме поняття, а про те, як виникли конкретні бодгісатви з іменами та обличчями, такі як Гуаньїнь чи Кшітігарбга. Шляхів, загалом, чотири.
1. Дати героєві вже наявної оповіді ім'я «бодгісатва»
Це найдавніший і найпоширеніший спосіб. Типовий приклад — джатаки, збірка історій про попередні життя Шак'ямуні. У них сотні оповідей: про мудру мавпу, про зайця, що кинувся у вогонь, про оленя, який врятував своє стадо, і чимало з них спочатку були народними казками та байками, що ходили Індією. Досить додати один рядок: «Ця мавпа і була Буддою в попередньому житті», — і виходить буддійська оповідь. Історії, сюжет яких збігається з індійською збіркою байок «Панчатантра» чи з байками Езопа, — сліди цього. Це був спосіб легко передати вчення через історії, які люди вже знали.
Історія про Кшітігарбгу як шанобливу доньку має таку саму будову. Донька з великою відданістю рятує матір, яка потрапила до пекла, і згодом ця донька стає бодгісатвою Кшітігарбгою. Її кістяк майже збігається з легендою про Уламбану, де чернець Маудгальяяна (Мулянь) рятує матір із пекла. Багато науковців вважають, що Кшітігарбгу зробили героєм сюжету, дуже улюбленого в китайському суспільстві, яке високо цінувало синівську шанобливість. «Сутра про первинні обітниці бодгісатви Кшітігарбги», що містить цю історію, не має збереженого санскритського оригіналу, тому висловлюється припущення, що її могли створити в Китаї.
2. Зробити реальну людину втіленням бодгісатви
За цього способу після смерті людини, яка жила насправді, поширюється оповідь: «Насправді ця людина була бодгісатвою, що прийшов у людській подобі».
Будай, усміхнений чернець із великим животом, — це Ціці, чернець, який справді жив у Китаї в X столітті. Коли поширилася легенда, що перед смертю він залишив вірш, який натякав, що він і є Майтрея, цей огрядний чернець зайняв місце поважного індійського бодгісатви Майтреї й став обличчям Майтреї.
Чернець Кім Ґьоґак, вихідець із королівської родини корейської держави Сілла, практикував і помер на горі Цзюхуашань у Китаї, а після смерті його стали шанувати як утілення Кшітігарбги. Завдяки цьому гору Цзюхуашань і сьогодні називають священною горою Кшітігарбги.
Знайома нам жіноча Авалокітешвара (Гуаньїнь) теж з'явилася цим шляхом. В Індії Авалокітешвара спочатку був бодгісатвою чоловічої статі. Але приблизно за часів китайської династії Сун поширилася легенда, що принцеса Мяошань, яка віддала заради батька власні очі та руки, насправді була Гуаньїнь, і Гуаньїнь поступово набула жіночого вигляду.
Цей спосіб використовували й у політиці. Імператриця У Цзетянь із династії Тан проголошувала себе втіленням Майтреї, а в Тибеті далай-ламу вважають утіленням Авалокітешвари.
3. Увібрати місцевих богів цієї землі
Коли буддизм приходив до нового краю, люди там уже вірили у своїх богів. Замість того щоб виганяти цих богів, буддизм приймав їх і робив буддійськими бодгісатвами чи божествами-охоронцями.
Добрий приклад — незліченні кам'яні статуї Дзідзо (Кшітігарбги) обабіч японських доріг і біля в'їздів до сіл. Вони з'явилися, коли місцева віра в божеств, що охороняли межі сіл і захищали подорожніх і дітей, злилася з Кшітігарбгою. Індуїстська богиня Сарасваті ввійшла до буддизму й стала Бендзайтен. Дехто також пов'язує Кшітігарбгу з індійською богинею землі, але це поки що лише гіпотеза.
Далеко ходити не треба. Святилища духа гори та Семи зірок, які є майже в кожному корейському храмі, влаштовані за тим самим принципом. Корейська віра в духа гори та у Великий Віз увійшла до буддійських храмів і там оселилася.
4. Дати абстрактній ідеї ім'я та образ
Останній спосіб перетворює на особу саму думку — без жодної оповіді й без реальної людини.
Манджушрі — це мудрість, а Самантабгадра — практика, яким надали людського вигляду. Тому спершу вони не мали справжньої історії життя, зате мали символи, сповнені змісту. Меч у руці Манджушрі — це мудрість, що розтинає омани, а лев, на якому він їде, — безстрашність. Білий слон Самантабгадри означає практику, що має велику силу і водночас лагідна. Оповіді додалися пізніше.
Тут є навіть своєрідна формула: «Давним-давно жив собі один чернець або цар. Задля всіх живих істот він склав кілька обітниць. Після практики, що тривала незліченні кальпи, він став буддою». За цією схемою побудовано і 48 обітниць ченця Дгармакари, який став Амітабгою, і 12 обітниць Будди Медицини. Наповніть цю формулу людськими бажаннями — безмежним світлом, зціленням від хвороб, — і народиться новий будда.
