Занепад Франції та його зв'язок із християнською вірою
Із центру світу — у гору боргів
За часів, коли французькому королеві заздрили всі королі Європи, європейська знать розмовляла французькою й наслідувала мистецтво та моду Версаля, Франція, що мала найсильнішу армію Європи й колонії по всьому світу, була суворо католицькою країною, яку називали «старшою донькою Церкви».
Нинішня Франція 2025 року має державний борг у 116% ВВП і, попри величезні податки, щорічний дефіцит у 5% ВВП; водночас це одна з найвіддаленіших від релігії країн Європи — католиків лише 29%.
Така лінія — сила, поки віра була сильною, і хиткість після відмови від віри — не випадкова. Коли зникає віра, дітей стає менше, громади розпадаються, права виходять наперед обов'язків, а держава, що заповнювала цю порожнечу грошима, зрештою не витримує. Нещодавні дослідження показують, що цей процес почався у Франції більш ніж на сто років раніше, ніж у будь-якій іншій країні, і переріс у кризу всієї сьогоднішньої Європи.
Розділ 1 — Епоха, коли віра тримала суспільство
У Європі християнство було не особистим хобі, а самим суспільством. Церква навчала дітей, годувала бідних, доглядала хворих і старих, а монастирі були місцями молитви й водночас школами, лікарнями й бібліотеками. Значну частину того, що сьогодні держава робить за податки, робили церква й громади вірян.
Десятина, одне з джерел коштів, була тягарем для селян і викликала чимало суперечок, але ці гроші оберталися всередині видимої громади — храму й парафії. Оскільки про людей дбали сусіди, які знали, хто хворий, а хто голодує, можна було допомогти багатьом з набагато меншими витратами, ніж сьогоднішня система соцзабезпечення, що проходить через величезні бюрократичні апарати.
Розділ 2 — Людовик XIV, вершина віри й могутності
За часів Людовика XIV, який правив з 1661 до 1715 року, Франція, де католицизм був осердям королівської влади й суспільного ладу, стала наймогутнішою державою Європи завдяки чотирьом силам.
По-перше, завдяки католицькій культурі багатодітних родин вона мала найбільше населення в Європі, і людей, щоб орати, платити податки й іти до війська, було вдосталь. По-друге, предмети розкоші текстильної, скляної, гобеленової та збройової промисловості, яку розвинув міністр фінансів Кольбер, розліталися при європейських дворах. По-третє, цукор і кава з Карибів приносили величезні багатства, але значна їх частина була збудована на рабській праці та колоніальній експлуатації. По-четверте, французька мова, література, архітектура й мода підкорили правлячі верстви Європи.
Розділ 3 — Ціна вигнання людей глибокої віри
Коли 1685 року Людовик XIV скасував Нантський едикт, що допускав протестантизм, сотні тисяч французьких протестантів, яких називали гугенотами, виїхали до Нідерландів, Англії та Пруссії. Серед цих людей, які вчилися грамоти, щоб читати Біблію, і вважали працьовитість та ощадливість обов'язком віри, було особливо багато вправних ремісників, купців і фінансистів; разом із ними через кордон пішли годинникарське, шовкове та срібне ремесла, розвинувши промисловість країн-суперниць.
Країну робить сильною не релігія, нав'язана згори, а жива віра в серці; і країна, що втрачає людей із такою вірою, рівно настільки слабшає.
Розділ 4 — Занепад віри почався раніше за революцію
Секуляризація Франції почалася значно раніше за революцію 1789 року. Поки у XVIII столітті поширювалося Просвітництво, зростала неприязнь до церкви, а вище духовенство втрачало повагу, чіпляючись за привілеї й багатство, частка заповітів, написаних без релігійних формулювань, за даними економіста Ґійома Блана, злетіла з 10% у 1710 році до 80% у 1780 році. За сімдесят років більшістю стали люди, які навіть перед лицем смерті не зверталися до Бога.
У той самий період французи почали народжувати менше дітей, і Блан дійшов висновку, що це падіння народжуваності почалося більш ніж на сто років раніше, ніж у будь-якій іншій країні, і що його причиною була секуляризація. Зазвичай народжуваність падає, коли країна багатшає, урбанізується й підвищує рівень освіти, але тодішня Франція була порівняно бідною, аграрною країною, де більшість не вміла читати; і справді, ні грамотність, ні густота населення, ні урбанізація не мали великого впливу на момент, коли народжуваність почала падати.
Розділ 5 — Революція і держава, що посіла місце церкви
Наприкінці XVIII століття Франція не могла впоратися з боргами, роздутими війнами, особливо підтримкою війни за незалежність США, бо дворянство й вище духовенство майже не платили податків; зрештою Генеральні штати, скликані Людовиком XVI 1789 року, переросли у Велику революцію.
Революція скасувала десятину, конфіскувала церковне майно, виганяла або страчувала священників, які відмовлялися складати присягу, і навіть створила державний обряд — «культ Розуму». Понад столітня боротьба церкви й держави завершилася 1905 року законом про відокремлення, який закріпив у праві «laïcité», французький секуляризм; відтоді освіта, доброчинність, догляд за хворими й старими перейшли з добровільних рук сусідів на податки держави.
Розділ 6 — Країна з меншою кількістю дітей програвала війни
Франція програла Англії Семирічну війну (1756–1763) і втратила більшість колоній у Північній Америці та Індії, а потім, через падіння Наполеона, поразку від Пруссії 1870 року, окупацію в Другій світовій і незалежність колоній, утратила гегемонію.
В основі лежало населення. Усе XIX століття, поки населення Англії та Німеччини вибухово зростало, французьке стояло на місці; найлюдніша країна Європи була наздогнана Німеччиною на час Франко-прусської війни й почала поступатися чисельністю війська та промислової робочої сили. Блан підрахував, що якби Франція йшла тією самою демографічною траєкторією, що й Англія, її населення сьогодні сягнуло б 250 мільйонів, тоді як нині населення Франції не дотягує й до 70 мільйонів. Оскільки Семирічна війна спалахнула саме тоді, коли віра стрімко зникала із заповітів, секуляризація обвалила народжуваність, зупинене населення послабило могутність країни, і це призвело до поразки.
Розділ 7 — «Славне тридцятиріччя» на «залишках віри»
Покоління, яке вело період швидкого зростання після Другої світової війни — «Славне тридцятиріччя» (1945–1975), — усе ще здебільшого складалося з охрещених людей, які ходили до церкви й виросли в католицьких родинах. 1960 року народжуваність у Франції піднялася до 2,85 дитини на жінку — найвищий рівень у Західній Європі, а багатодітні родини з понад десятьма дітьми були звичною справою.
Ця епоха жила на «заощадження», залишені вірою, і гігантська соціальна держава була збудована саме тоді — з розрахунком, що безліч дітей виростуть і платитимуть податки. Проблема вибухнула, коли ці заощадження вичерпалися.
Розділ 8 — П'ять причин, чому країна хитається, коли полишає віру
① Дітей стає менше
Віра змушує цінувати шлюб і родину й бачити в дітях благословення. У порівняльному дослідженні 18 європейських країн релігійна приналежність, відвідування богослужінь і відчутна релігійність рухалися в одному напрямку з бажаною й фактичною кількістю дітей, а в нідерландському довготривалому дослідженні відвідування церкви сильно передбачало подальші народження.
І Франція, яка довго мала високу народжуваність у Європі, тепер бачить падіння сумарного коефіцієнта народжуваності з 1,61 у 2024 році до 1,56 у 2025 році — мінімум від часів одразу після Першої світової війни; у 2025 році дітей народилося на 24% менше, ніж у 2010 році, і того ж року вперше після Другої світової війни смертей стало більше, ніж народжень.
② Пенсії руйнуються
Коли дітей менше, платників податків стає менше, а пенсіонерів — більше. У Франції частка людей віком понад 65 років досягла 22%, майже зрівнявшись із населенням молодше 20 років, а фактична народжуваність 1,56 значно нижча за 1,8, які Пенсійна консультативна рада заклала у свої розрахунки, тож розрахунок хибний від самої відправної точки.
③ Держава за гроші робить те, що робили сусіди
Оскільки держава взяла на себе всю турботу, яку раніше несли волонтерство, пожертви й сусідська доброта, 2025 року французький уряд витратив 57,2% ВВП, зібрав 43,6% у вигляді податків і все одно вліз у борги. Ціна того, що держава заповнює порожнечу на місці зруйнованої громади, значно вища, ніж здається.
④ Культура обов'язку перетворюється на культуру прав
Як писав Макс Вебер у «Протестантській етиці та дусі капіталізму», основу західного капіталізму створили люди, які вважали працьовитість та ощадливість обов'язком віри; але коли віра зникає, «що мені належить» виходить наперед «що я маю робити», а раз надану пільгу важко урізати. Президент Макрон 2023 року провів реформу, що підняла пенсійний вік із 62 до 64 років, але після запеклого спротиву прем'єр-міністр Лекорню, щоб не допустити падіння уряду, відклав її до завершення президентських виборів 2027 року — і головне досягнення Макрона відставив його ж уряд.
⑤ Коли зникають спільні цінності, згода стає неможливою
Коли зникає спільний критерій «що правильно», який давала спільна віра, кожен вимагає лише своєї частки, а політика перетворюється на бійку. У Франції, у найгіршій за десятиліття політичній кризі, один уряд меншості за іншим протискує бюджети скорочення дефіциту, і після парламентських виборів 2024 року уряд падав уже тричі — лише через суперечки про бюджет.
Розділ 9 — Ціна, яку заплатила вся Європа: російсько-українська війна
Уся Європа пішла шляхом, який першою пройшла Франція, і ціна цього проявилася в повномасштабному вторгненні Росії в Україну 2022 року. Відповідальність за війну лежить на Росії, яка вирішила вторгнутися; але те, чому Європа не змогла запобігти цій війні і чому Росія розсудила, що Європа не чинитиме опору, пов'язане з образом Європи, яка полишила віру.
① Суспільство, де нема кого захищати, не має й тих, хто воюватиме
Коли дітей мало, мало й молодих людей для армії, і ще важче відправити на війну єдину дитину. Коли зникла віра, що навчала «жертви заради чогось більшого за мене», суспільство почало уникати самої жертви. Німеччині, яка призупинила призов 2011 року, бракує близько 80 тисяч військових до так жодного разу й не досягнутої цільової чисельності, а коли новий закон, що набув чинності 2026 року, зобов'язав усіх 18-річних чоловіків заповнити анкету про військову службу, понад 45 тисяч школярів прогуляли уроки й вийшли на вулиці.
② Гроші на оборону пустили на соцвидатки
Оборонний бюджет, урізаний після холодної війни зі словами «війн більше не буде», — так званий «дивіденд миру» — витік у соціальну сферу. Оборонні видатки європейських членів НАТО у відсотках від ВВП впали з 3,8% у 1980 році до 1,42% у 2014 році — історичного мінімуму, а з 1991 по 2023 рік європейські соціальні видатки зросли більш ніж удвічі й перевищили половину всіх державних видатків. Навіть 2014 року, коли Росія забрала Крим, норму у 2% на оборону виконували лише Греція, Естонія, США та Велика Британія.
③ Заради зручності сперлися на ворога
2021 року Європейський Союз залежав від Росії приблизно на 45% імпортованого газу й майже на 40% усього споживання, а Німеччина, скорочуючи атомну й вугільну генерацію, за десять років подвоїла імпорт російського газу. Величезні гроші, що щороку йшли до Росії, перетворилися на її військову силу. Це був наслідок зникнення науки про міру й думки про майбутнє.
④ Росія бачила Європу «слабким суспільством, що відмовилося від віри»
У промові про анексію окупованих територій у вересні 2022 року Путін назвав Захід ворогом і звинуватив його в тому, що той у корені заперечує релігію, мораль і сімейні цінності. Росія теж не зразок віри, і це пропаганда для виправдання агресії; але вона показує, що Росія оцінила Європу як слабке суспільство, нездатне нести жертви, і що супротивник, у якого, схоже, немає волі до боротьби, легко стає мішенню нападу.
⑤ Першою ціну заплатила Україна
Згідно з доповіддю, спільно підготовленою Світовим банком, ООН, Європейським Союзом та урядом України, на кінець 2025 року прямі збитки України сягнули 195,1 млрд доларів — насамперед у житлі, транспорті й енергетиці, а приблизно 588 млрд доларів, потрібні на відбудову в найближчі десять років, майже втричі перевищують ВВП України. І сюди навіть не входять незліченні загиблі й поранені та страждання мільйонів людей, які покинули рідні місця; Європа теж отримала рахунок, набагато більший за «дивіденд миру», — болісний вибір між соцзабезпеченням і обороною та енергетичну кризу.
⑥ Країна-контраст: Польща
Польща, де секуляризація прискорюється, але віра за європейськими мірками все ще відносно сильна, після початку війни більш ніж удвічі збільшила оборонні видатки у відсотках від ВВП — з 2,2% у 2022 році до 4,8% у 2026 році, вийшовши на найвищий рівень у НАТО; а міністр закордонних справ Сікорський, нагадавши про історію багаторазових російських вторгнень, заявив, що країна ніколи більше не стане колонією Росії. Країна, що зберегла віру й національну пам'ять, знала, що їй захищати; великі країни Західної Європи, які полишили віру, думали спершу про те, чим користуватися, а не про те, що захищати.
Розділ 10 — Відповідь на заперечення
Заперечення 1: «Північна Європа ще світськіша за Францію, а живе добре; Італія католицька, а боргів у неї більше».
У Данії досі є державна церква, Швеція офіційно відокремила державу від церкви лише 2000 року, Норвегія — 2012 року, і досі багато громадян перебувають у церкві й сплачують церковний податок. Чесність, працьовитість, ощадливість і висока довіра Північної Європи, яка «не вірить, але лишається членом», виросли з лютеранської традиції й за своєю природою відрізняються від Франції, що 1905 року законом витіснила церкву. До того ж, хоча й у Північній Європі народжуваність різко падає, фінське дослідження показало, що швидке скорочення церковного членства — одна з причин нещодавнього падіння народжуваності і що пари однієї віри народжують більше дітей, ніж пари без неї. Італійський борг теж вибухнув у 1970–80-х роках, коли легалізували розлучення й аборти, а відвідуваність мес різко впала.
Заперечення 2: «Народжуваність падає й у країнах із сильною релігійною традицією — Італії, Іспанії, Польщі, Кореї. Причина — ціни на житло й витрати на освіту».
В Іспанії, Італії та Польщі відвідуваність мес останнім часом різко впала, а відхід молодих поляків від віри — один із найшвидших у Європі; у Кореї ж понад половина населення не має релігії, тож її важко взагалі вважати релігійною країною. На рівні окремих людей це ще наочніше. В Іспанії падіння народжуваності спостерігалося лише в непрактикуючих католичок, а у Великій Британії, Франції та Нідерландах частка бездітних жінок знижувалася серед практикуючих і зростала серед невіруючих. Зв'язок релігійності й народжуваності був тим сильнішим, чим багатша країна; отже, якщо ціни на житло й освіту — умова спільна для всіх, то різницю всередині неї творить віра.
Заперечення 3: «Франція втратила гегемонію раніше, ніж почалася секуляризація».
Як ми бачили, секуляризація почалася за десятиліття до революції, а Семирічна війна спалахнула в самій її середині, тож порядок подій якраз цілком збігається.
Заперечення 4: «Протестантські регіони багатіли не через трудову етику, а тому, що там було більше грамотних».
Саме дослідження Беккера й Вессмана, на яке спирається це заперечення, пояснює, що грамотність протестантів зросла через вимогу Лютера, щоб кожен християнин сам читав Біблію, і що протестантизм привів водночас до більшого економічного процвітання й кращої освіти. Шлях від віри до грамотності й від грамотності до економічного зростання лише замінив трудову етику освітою; відправною точкою, як і раніше, лишається віра.
Заперечення 5: «Те, що події стаються одночасно, не означає, що одна — причина іншої».
Тому науковці перевірили це окремо. Блан за генеалогічними даними порівняв зміни народжуваності в однієї й тієї самої людини до й після і вивчив навіть вибір другого покоління мігрантів, відфільтрувавши вихідні відмінності регіонів та інституцій; Беккер і Вессман скористалися тим, що Реформація розходилася з Віттенберга концентричними колами, і використали відстань до Віттенберга як інструмент природного експерименту. Дослідження, побудовані так, щоб виокремити причину, вказують в один бік.
На завершення — Дерево з підрубаним корінням
У Франції, де віра була жива, було багато дітей, громади дбали одна про одну, а люди вчилися обов'язку й міри. Коли віра пішла, Франція першою в Європі стала країною, де народжують менше дітей, і її обійшли суперники; а держава, що взяла на себе роботу церкви, трималася на податках і боргах аж до сьогодні, коли старих дедалі більше, дітей дедалі менше і ніхто не хоче поступитися.
Уся Європа пішла шляхом, який першою пройшла Франція: зникла молодь, здатна воювати, гроші на захист країни витекли в соцсферу, а заради зручності енергію довірили ворогові. Росія вважала таку Європу слабкою, і ціна цієї помилки та агресії повернулася руїнами України й незліченними життями.
Віра подібна до кореня дерева: навіть підрубане, воно якийсь час стоїть зеленим завдяки поживі, що лишилася в стовбурі й гілках, але коли пожива закінчується, зрештою падає. «Славне тридцятиріччя» було часом, що протримався на цих залишках.
Звісно, кризу Франції та Європи не можна пояснити самою лише вірою: свою роль відіграли і війни, і економічна політика, і політичні інституції. Але силою, що діяла в самій глибині найдовше й найглибше, був занепад віри. Це не означає, що рішення — повернутися в часи Людовика XIV. Як показує скасування Нантського едикту, релігія, нав'язана державою, навпаки, губить країну. Потрібна віра, яка заново оживе в серцях людей, і родина, громада та почуття відповідальності, які ця віра народжує; чи зможуть піднятися Франція та Європа, що колись правили світом, залежить від того, чи зможуть вони оживити цей корінь.
