Чи кине Бог любові грішників у пекельний вогонь?
А що, коли пекло, про яке нас навчали, насправді інакше? Що, коли пекло не вічне, коли й ті, хто туди потрапив, зрештою будуть спасенні, або коли душа просто зникне?
Нас навчають, що Бог — це Бог любові й милосердя, але людина за своє коротке життя приходить до віри в тому середовищі, де народилася. Є люди, які за все життя жодного разу не чують Євангелія; є ті, хто щиро вірить в іншу релігію; і є ті, хто чує, але ніяк не може повірити.
Якщо ці люди через кілька десятиліть життя вічно мучитимуться в пеклі, невже така воля Бога любові?
За дві тисячі років історії християнства існувало три основні погляди на пекло, і у двох із них є надія.
1. Вічне пекло — оригінальна версія жаху
Це найзвичніший погляд. Хто потрапив у пекло, той карається вічно. Так навчали великі богослови, як-от Августин.
2. Спасенні всі — загальне спасіння
Це думка, що Божа любов зрештою спасе всіх. Навіть якщо пекло існує, це не вічна в'язниця, а процес, що очищує людину. Оріген у ранній Церкві схилявся до цього, але згодом це стало для Церкви проблемою.
3. Учення про знищення душі
Це думка, що душа не вічна за природою, а вічне життя — Божий дар. Той, хто не спасенний, не мучиться вічно, а просто зникає. Слова «заплата за гріх — смерть» (Римлянам 6:23) розуміють буквально як «смерть».
Це найважче питання. Ніхто не бачив на власні очі, що буде після смерті, тож богослов'я надії може помилятися, а вічне пекло може бути правдою. Як же тоді нам жити?
Паскаль, математик і віруюча людина, зробив такий розрахунок. Якщо ти жив, вірячи в Бога, а Бога немає, ти майже нічого не втрачаєш; а якщо Бог є, ти здобуваєш нескінченне. Тому мудро ставити на віру.
Якщо застосувати цей розрахунок до питання пекла, вийде цікавий результат. Хоч яке вчення про пекло правильне, той, хто живе, люблячи Бога й ближнього, нічого не втрачає. Чи то вічне пекло, чи спасіння всіх, чи знищення душі — однаково.
Звісно, розрахунок Паскаля критикували запитанням: «Хіба віра зі страху — справжня віра?» Але саме ця критика і є суттю цієї статті. Іти за Богом не тому, що боїшся пекла, а тому, що віриш: Він справді є любов. Хіба не це, хоч яка відповідь виявиться правильною, найбезпечніший і, головне, найщиріший вибір?
Читати оригінал (корейською) →
Нас навчають, що Бог — це Бог любові й милосердя, але людина за своє коротке життя приходить до віри в тому середовищі, де народилася. Є люди, які за все життя жодного разу не чують Євангелія; є ті, хто щиро вірить в іншу релігію; і є ті, хто чує, але ніяк не може повірити.
Якщо ці люди через кілька десятиліть життя вічно мучитимуться в пеклі, невже така воля Бога любові?
Богослов'я надії про пекло
За дві тисячі років історії християнства існувало три основні погляди на пекло, і у двох із них є надія.
1. Вічне пекло — оригінальна версія жаху
Це найзвичніший погляд. Хто потрапив у пекло, той карається вічно. Так навчали великі богослови, як-от Августин.
2. Спасенні всі — загальне спасіння
Це думка, що Божа любов зрештою спасе всіх. Навіть якщо пекло існує, це не вічна в'язниця, а процес, що очищує людину. Оріген у ранній Церкві схилявся до цього, але згодом це стало для Церкви проблемою.
3. Учення про знищення душі
Це думка, що душа не вічна за природою, а вічне життя — Божий дар. Той, хто не спасенний, не мучиться вічно, а просто зникає. Слова «заплата за гріх — смерть» (Римлянам 6:23) розуміють буквально як «смерть».
А якщо після смерті виявиться, що вічне пекло справжнє?
Це найважче питання. Ніхто не бачив на власні очі, що буде після смерті, тож богослов'я надії може помилятися, а вічне пекло може бути правдою. Як же тоді нам жити?
Паскаль, математик і віруюча людина, зробив такий розрахунок. Якщо ти жив, вірячи в Бога, а Бога немає, ти майже нічого не втрачаєш; а якщо Бог є, ти здобуваєш нескінченне. Тому мудро ставити на віру.
Якщо застосувати цей розрахунок до питання пекла, вийде цікавий результат. Хоч яке вчення про пекло правильне, той, хто живе, люблячи Бога й ближнього, нічого не втрачає. Чи то вічне пекло, чи спасіння всіх, чи знищення душі — однаково.
Звісно, розрахунок Паскаля критикували запитанням: «Хіба віра зі страху — справжня віра?» Але саме ця критика і є суттю цієї статті. Іти за Богом не тому, що боїшся пекла, а тому, що віриш: Він справді є любов. Хіба не це, хоч яка відповідь виявиться правильною, найбезпечніший і, головне, найщиріший вибір?
