Багаті потрапляють до пекла, навіть якщо вони добрі
Багаті потрапляють до пекла, навіть якщо вони добрі
Усі релігії кажуть, що хто живе доброчесно, той потрапить до раю. Але це правда лише наполовину. Для багатих іноді й зовсім неправда.
Досить бути добрим, досить багато ділитися. Так кажуть усі, але в багатих цей розрахунок не сходиться.
Подивіться на багача й Лазаря. Багач потрапив до пекла. Він когось убив, щось украв? Ні. Він лише вдавав, що не бачить голодного Лазаря біля своїх воріт. Він упав не тому, що згрішив, а тому, що знехтував обов'язком, сумірним з отриманим.
Причина — таланти. Господар довіряє слугам п'ять, два й один талант, а під час розрахунку каже: хто отримав багато, нехай багато й поверне. Судять не тією самою міркою, що інших. Міряють важчою мірою.
Великі гроші не накопичуються самим лише чесним потом. У них домішано здирство в законному вбранні. Балансування між оптимізацією та ухилянням від податків, місце, відвойоване витісненням чужих можливостей, шпарини в законі.
Подивіться на Закхея. Коли Ісус прийшов до нього в дім, він схопився й оголосив, що віддасть половину маєтку, а що видурив обманом — поверне вчетверо. Тієї миті Ісус каже: нині прийшло спасіння дому цьому. Він не зрікся багатства. Він широко розчахнув тісний вихід.
Кожна країна, кожне суспільство має свій рівень. Тому Закхей змінив саме розмір виходу.
Є ті, до кого приходить багато, а виходить крапля. Річка тече бурхливим потоком, а вихід відкритий на розмір вушка голки, і цими кількома краплями хизуються: «я теж пропускаю далі». Напрямок правильний. Але це не канал. Це лише водосховище з краником на виході.
Біблія до оскоми застерігає від хтивості тіла. Це дивно. Законно, за свої гроші — і все одно заборонено. Тоді спадає думка: навіщо взагалі ставати багатим?
Ще дивніший масштаб суду. Інші гріхи розбираються тихо, а розпуста тіла змиває світ потопом Ноя й спалює вогнем Содом і Гомору. Це рівень кінця світу. Він не просто цього не любить — Він це вкрай ненавидить. Чи не криється тут щось на кшталт таємниці творіння?
Безмежна насолода вбиває дві речі. Назовні згорають незліченні люди, а в того, хто забрав усе, мозок від насолоди тупіє: зворушення тьмяніє, і йому потрібно дедалі більше грошей.
До Ісуса прийшов багатий юнак. Він сказав, що дотримувався всіх заповідей. Ісус сказав: продай маєток свій, роздай убогим і йди за Мною. Але юнак відійшов засмучений. Бо мав великі маєтки. Дивлячись йому вслід, Ісус сказав: «Легше верблюдові пройти крізь голчине вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже».
Можливо, наш час підштовхує багатих у спину. Податками, правилами, громадською думкою — рука, що тисне, аби вони ділилися, стискається дедалі сильніше. Тож краще рушити першим. Віддати під тиском і самому відкрити русло — навіть за однакової суми результат різний. Вода, вичавлена силоміць, десь по дорозі витікає й розпорошується, і лише русло, відкрите власними руками, доходить просто до спраглих.
«Кожному, кому багато дано, багато від нього й вимагатимуть, а кому багато доручено, від того більше й жадатимуть». (Луки 12:48)
Читати оригінал (корейською) →
Усі релігії кажуть, що хто живе доброчесно, той потрапить до раю. Але це правда лише наполовину. Для багатих іноді й зовсім неправда.
Досить бути добрим, досить багато ділитися. Так кажуть усі, але в багатих цей розрахунок не сходиться.
По-перше, обов'язок багатого великий, як гора.
Подивіться на багача й Лазаря. Багач потрапив до пекла. Він когось убив, щось украв? Ні. Він лише вдавав, що не бачить голодного Лазаря біля своїх воріт. Він упав не тому, що згрішив, а тому, що знехтував обов'язком, сумірним з отриманим.
Причина — таланти. Господар довіряє слугам п'ять, два й один талант, а під час розрахунку каже: хто отримав багато, нехай багато й поверне. Судять не тією самою міркою, що інших. Міряють важчою мірою.
Великі гроші не накопичуються самим лише чесним потом. У них домішано здирство в законному вбранні. Балансування між оптимізацією та ухилянням від податків, місце, відвойоване витісненням чужих можливостей, шпарини в законі.
По-друге, важлива не сума, а вихід.
Подивіться на Закхея. Коли Ісус прийшов до нього в дім, він схопився й оголосив, що віддасть половину маєтку, а що видурив обманом — поверне вчетверо. Тієї миті Ісус каже: нині прийшло спасіння дому цьому. Він не зрікся багатства. Він широко розчахнув тісний вихід.
Кожна країна, кожне суспільство має свій рівень. Тому Закхей змінив саме розмір виходу.
Є ті, до кого приходить багато, а виходить крапля. Річка тече бурхливим потоком, а вихід відкритий на розмір вушка голки, і цими кількома краплями хизуються: «я теж пропускаю далі». Напрямок правильний. Але це не канал. Це лише водосховище з краником на виході.
По-третє, таємниця безмежної насолоди
Біблія до оскоми застерігає від хтивості тіла. Це дивно. Законно, за свої гроші — і все одно заборонено. Тоді спадає думка: навіщо взагалі ставати багатим?
Ще дивніший масштаб суду. Інші гріхи розбираються тихо, а розпуста тіла змиває світ потопом Ноя й спалює вогнем Содом і Гомору. Це рівень кінця світу. Він не просто цього не любить — Він це вкрай ненавидить. Чи не криється тут щось на кшталт таємниці творіння?
Безмежна насолода вбиває дві речі. Назовні згорають незліченні люди, а в того, хто забрав усе, мозок від насолоди тупіє: зворушення тьмяніє, і йому потрібно дедалі більше грошей.
Висновок
До Ісуса прийшов багатий юнак. Він сказав, що дотримувався всіх заповідей. Ісус сказав: продай маєток свій, роздай убогим і йди за Мною. Але юнак відійшов засмучений. Бо мав великі маєтки. Дивлячись йому вслід, Ісус сказав: «Легше верблюдові пройти крізь голчине вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже».
Можливо, наш час підштовхує багатих у спину. Податками, правилами, громадською думкою — рука, що тисне, аби вони ділилися, стискається дедалі сильніше. Тож краще рушити першим. Віддати під тиском і самому відкрити русло — навіть за однакової суми результат різний. Вода, вичавлена силоміць, десь по дорозі витікає й розпорошується, і лише русло, відкрите власними руками, доходить просто до спраглих.
«Кожному, кому багато дано, багато від нього й вимагатимуть, а кому багато доручено, від того більше й жадатимуть». (Луки 12:48)
